Новини

Сьогодні День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. ФОТОрепортаж+ВІДЕО

1207
Мініатюра: 4

Україна, як європейська демократична держава, завжди з повагою ставилася до прав та свобод, звичаїв та традицій всіх народів, що історично проживають на її території. Однак, в умовах анексії Криму російська окупаційна влада не лише відверто пропагує політику сталінського режиму по відношенню до кримськотатарського народу, а й знову активно впроваджує дискримінаційну політику стосовно нього.

Нещодавно була заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу на території Криму. Ставиться під сумнів право кримськотатарського народу на можливість проживати на території Криму, проходять арешти активістів. З вуст російських політиків лунають заклики про здійснення повторного переселення кримськотатарського народу в Сибір та на Далекий Схід. Саме тому вкрай необхідно донести до суспільства правдиву інформацію про депортацію радянською владою цілого народу з його історичної Батьківщини.

Мустафа Джемілєв напередодні 72 річниці депортації кримськотатарського народу:


18 травня 1944 року комуністичний сталінський режим здійснив один зі своїх найстрашніших злочинів – насильницьке виселення кримських татар з їхньої батьківщини до Середньої Азії та віддалених районів Радянської Росії. Ця акція супроводжувалася численними людськими жертвами, зламала долі сотень тисяч людей, змусила цілий народ десятиліттями жити далеко за межами своїх рідних земель. Кілька поколінь кримських татар виросло у вигнанні.

У сучасній Україні депортація 1944 року визнана геноцидом кримських татар, а 18 травня відзначається День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Цей пам’ятний день у наш час набирає особливої актуальності, адже з 2014 року Крим перебуває під окупацією Російської Федерації – держави, що на офіційному рівні звеличує Сталіна і його злочинний режим. Російська окупація призвела до різкого зростання національної нетерпимості на півострові. Невипадково один з сучасних лідерів кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що у колах російської ФСБ і нині існують думки про потребу нової депортації кримських татар, як потенційно небезпечного для путінського режиму народу.

Плани з депортації кримських татар розроблялися радянською владою вже під час визволення Криму від військ Німеччини та її союзників силами 4-го Українського фронту і Окремої Приморської армії. На шостий день після початку Кримської операції, 13 квітня 1944 року був підписаний спільний наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та народного комісара державної безпеки СРСР Всеволода Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Мова йшла насамперед про кримських татар, звинувачених у зраді Батьківщини та «пособництві на користь німецьких окупантів». Для виконання завдання до Криму прибули 5 тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР, до таємної операції також залучили 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.

Вже за період з 10 по 27 квітня 1944 року було заарештовано 49 членів мусульманських комітетів у Криму і виявлено 5806 «антирадянськи налаштованих осіб». У середині травня їхня кількість зросла до 8521 особи.

Кримсткі татари в спецпоселеннях після 1944 року:

1

2

3

4

5

Звинувачення в співпраці з Третім Рейхом стало підставою для депортації незважаючи на те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії і навіть брали участь у партизанському русі. У Постанові Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 року про виселення кримських татар було зазначено, що депортацію проводять тому, що в період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника. Крім того, вони ніби-то вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії.

У той же час слід загадати, що німецький окупаційний режим підтримала значна кількість населення окупованих територій Радянського Союзу. Стосовно колабораціонізму (підтримки окупаційної влади) кримських татар у роки війни, слід зазначити, що певна частина кримськотатарського населення вітала прихід німецьких військ через те, що окупаційна влада, на відміну від радянської, поважала їхні релігійні звичаї.

В той же час, до складу Червоної Армії напередодні війни було призвано понад 5 тисяч кримських татар, а у період 1941 – 1945 років – ще близько 16 тисяч. Щонайменше семеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а видатний льотчик-ас Амет-Хан Султан, який збив 30 німецьких літаків (із них 1 бомбардувальник – повітряним тараном), став двічі Героєм Радянського Союзу. За різними даними, від 17 до 25 тисяч кримських татар були учасниками партизанського і підпільного рухів. Понад 20 тисяч кримських татар були вивезені на примусові роботи до Німеччини, окупанти спалили 127 кримськотатарських сіл.

Незважаючи на це, кримських татар, що воювали в частинах Червоної Армії, після демобілізації також було піддано депортації. Так, щойно після перемоги над нацистською Німеччиною, у травні 1945 року з діючих частин Червоної Армії було депортовано кілька тисяч кримських татар. Відомі винятки, коли окремих офіцерів з числа кримських татар не було вислано до місця депортації як спецпереселенців (наприклад, льотчики Амет-Хан Султані Емір Усеїн Чалбаш), проте їм було заборонено жити в Криму. Усього за 1945 – 1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татарів – ветеранів війни, зокрема 524 офіцери і 1392 сержанти. У 1952 році (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди.

Депортації було піддано навіть тих кримських татар, які евакуювалися з Криму до приходу німецьких військ у 1941 році і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року – попри те, що вони не жили в окупації і не могли брати участь в колабораціоністських формуваннях. Також було депортовано всіх керівників та працівників Кримського обкому ВКП(б) на чолі з першим секретарем і Раднаркому Кримської Автономної РСР. Це було пояснено тим, що на новому місці потрібні керівні працівники (з партії їх не було виключено).

Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16-й годині 20 травня. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

Читайте також:  У Краматорську відбудеться відкриття Об’єднаного центру цивільно-військового співробітництва ЗСУ при штабі АТО

У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183155 осіб (без урахування військових Червоної Армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944 року. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8597 осіб), в Костромську область. Значну частину кримських татар передали «для трудового використання» на шахтах, заводах і будовах, де більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці.

За підрахунками сучасних дослідників, справжні людські втрати під час перевезення кримських татар на схід становили 7889 осіб. Значна кількість переселенців загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944 – 1946 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15 – 25%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46%, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-і роки.

Таким чином, за даними Відділу спецпоселень Узбецької РСР, лише «за 6 місяців 1944, тобто з моменту прибуття в Узбецьку РСР і до кінця року померло 16 052 осіб (10,6%)». Загалом за перші два роки після депортації померли близько 45 тисяч кримських татар. Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.

Після депортації кримських татарів в Криму двома указами від 1945 і 1948 років було перейменовано всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків та Судака) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (понад 80% від загальної чисельності поселень Криму).

На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину під час хрущовської «відлиги» кінця 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права надовго. У 1956 році Амет-Хан Султан (на той момент льотчик-випробувач Льотно-дослідницького інституту в Жуковському, лауреат Державної премії СРСР) та низка колишніх партійних працівників Кримської АРСР підписали лист до ЦК КПУ із проханням про реабілітацію кримських татар, однак результату це не принесло. Тільки 5 вересня 1967 року Указом Президії Верховної Ради СРСР № 493 було визнано, що «після звільнення у 1944 році Криму від нацистської окупації факти активної співпраці з німецькими загарбниками певної частини татар в Криму були безпідставно віднесені до всього татарського населення Криму». І лише 14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла декларацію, в якій засудила депортацію кримських татар, визнала її незаконною і злочинною. Почалося масове повернення кримських татар на Батьківщину. До наших днів повернулися 260 – 270 тисяч осіб, що становить 10 – 12% населення півострова.

У 2013 році на екрани вийшов перший український художній фільм, присвяченій темі депортації кримських татар – «Хайтарма» режисера Ахтема Сейтаблаєва. Головним героєм фільму є кримськотатарський льотчик-ас Амет-Хан Султан.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

У травні 2016 року Національний банк України і Державна служба України з питань Автономної Республіки Крим і міста Севастополя випустили в обіг срібну монету номіналом 10 гривень, присвячену пам’яті жертв геноциду кримських татар. Того ж дня Європарламент прийняв резолюцію, яка засуджує сучасні порушення прав кримських татар у Криму, зокрема рішення про заборону кримськотатарського Меджлісу.

У столиці Швеції Стокгольмі проходив 61-й пісенний конкурс «Євробачення», на якому перемогла країну представниця України Джамала (Сусанна Джамаладінова) – українська співачка кримськотатарського походження. Вона виступала з композицією «1944», присвяченою трагедії її рідного народу. У пісні використано слова бабусі Джамали – Назил-хан, яка пережила депортацію: «Я не могла провести свою молодість там, тому що ви забрали мій світ. У мене не було Вітчизни…».

Сьогодні кримські татари разом з усім українським народом зі зброєю в руках захищають цілісність і територіальну цілісність України, відстоюють власне право на існування.

Таким чином, масова депортація кримськотатарського населення Криму була неправомірною і злочинною акцією, насамперед тому, що покарання за колабораціонізм, співпрацю з окупантами окремих представників народу, було накладено на весь народ, в тому числі дітей, жінок, людей похилого віку і навіть на тих, хто самовіддано боровся з нацизмом у лавах Червоної Армії і зробив свій внесок у Перемогу. Принагідно слід зауважити, що співпраця з нацистами в роки Другої світової війни мала місце серед усіх народів, що потрапили під окупацію, і найбільших масштабів вона досягла саме серед російського народу. Так, лише безпосередньо військову службу у лавах німецької армії у 1941 – 1945 роках відбували понад 400 тисяч росіян. З них, зокрема, були сформовані дві гренадерські дивізії СС (29-та і 30-та), які брали участь у боротьбі з партизанським і підпільним рухом, у тому числі жорстоко придушували Варшавське повстання 1944 року. Однак після війни російський народ, на відміну від кримських татар, не зазнав масових примусових виселень – репресії торкнулися тих, хто безпосередньо співпрацював із нацистами. Як бачимо, сталінський принцип колективної відповідальності застосовувався вибірково.

Про масштаби трагедії можна дізнатися із спогадів тих, хто пережив геноцид на сайті Українського інституту національної пам’яті.

Іван Кришталь
Статті:563
Приєднуйтесь

Іван Кришталь

Якщо у вас є пропозиції чи зауваження - звертайтесь за телефоном (044) 454-73-51 або пишіть на мою електронну адресу [email protected]
Іван Кришталь
Статті:563
Приєднуйтесь
Коментарі
Вгору