Новини

Часом СІМІС стають єдиними, хто здатний хоч якось полегшити будні заручників неоголошеної війни

510
Мініатюра: IMG_1909

Здавна повелося, що війни ведуть солдати, а від їх наслідків найбільше страждають цивільні. Але часи змінилися, і нині люди у погонах не лише воюють, але й допомагають мирному населенню, що проживає на території, де відбуваються збройні конфлікти. В арміях країн-членів НАТО це завдання покладено на органи цивільно-військового співробітництва (Civil-Military Cooperation, скорочено – CIMIC). З початком неоголошеної війни на Донбасі такі підрозділи були створені  у Збройних Силах України, а в минулому році – і у складі Національної гвардії України.

«МІСТОК» МІЖ ВІЙСЬКОВИМИ І ЦИВІЛЬНИМИ   

Розвиток цивільно-військового співробітництва припав на дев’яності роки минулого століття, коли спалахнули одразу кілька масштабних міжетнічних конфліктів на території колишньої Югославії. Саме тоді миротворці зробили висновок, що для успішнішого проведення операцій необхідно не лише застосовувати військову силу, але й заручатися підтримкою населення. А як досягти цього? Звісно ж реальними справами! Наприклад, надати місцевим жителям можливість отримувати медичну допомогу у польових медпунктах, чи залучати міжнародні організації до відновлення зруйнованої інфраструктури. Робота офіцерів СІМІС настільки себе виправдала, що наразі без «координації і взаємодії між командуванням та цивільними учасниками конфлікту (населенням зони конфлікту, органами влади, міжнародними, національними і неурядовими організаціями та агенціями) з метою забезпечення виконання силами поставлених завдань», неможливо уявити жодної операції під егідою НАТО, ООН чи ЄС.

В Україні до 2014 року такого поняття як цивільно-військове співробітництво із зрозумілих причин не існувало. Кардинально змінило ситуацію російське вторгнення на Донбас. На звільнених в ході антитерористичної операції територіях часто виникала проблема із владою на місцях – її або не було взагалі, або ж вона виявлялась дискредитованою. Окрім того, чимало населених пунктів опинилися на порозі гуманітарної катастрофи. В таких умовах армія залишалася чи єдиною реальною силою, що могла виправити ситуацію. Проте для ефективної допомоги громадянам необхідна була структура, яка б координувала цю діяльність. Таким «містком» між військовослужбовцями та населенням стали позаштатні групи цивільно-військового співробітництва.

Уже в перші місяці неоголошеної війни на Донбасі постала нагальна проблема пошуку та ексгумації загиблих українських захисників, у тому числі на непідконтрольній Україні території, це завдання також лягло на військовослужбовців цивільно-військового співробітництва. На початку вересня 2014 року вони разом із співробітниками Національного військово-історичного музею, представниками громадськими і волонтерськими організаціями створили гуманітарний проект «ЕВАКУАЦІЯ 200». В рамках цієї без перебільшення важливої для всього українського суспільства діяльності проводиться не лише пошук та повернення тіл загиблих із зони проведення АТО. Пошуковці також сприяють організації вшанування полеглих, допомагають  їхнім сім’ям в реалізації права на соціальний захист від держави, здійснюють пошук інших безвісті зниклих осіб та збирають інформацію про людей, які незаконно утримуються представниками незаконних збройних формувань.

Вже через рік в Збройних Силах України було створено Управління цивільно-військового співробітництва. Розпочалося впровадження системи СІМІС, яка б відповідала стандартам Північноатлантичного Альянсу. Для цього на базі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського було відкрито  курси цивільно-військового співробітництва. Наставниками для українських військових стали представники Об’єднаного командування сил НАТО, що у місті Брюнсумі (Бельгія), армійських центрів підвищення кваліфікації з ФРН, США та Італії, Служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ України, а також вітчизняні інструктори-волонтери.

Таким чином, весь персонал груп цивільно-військового співробітництва, котрі працюють в зоні АТО, має пройти відповідну підготовку. Військовослужбовці вивчають керівні документи, що регламентують їхню роботу, знайомляться з порядком ексгумації та евакуації тіл загиблих, розглядають питання координації груп СІМІС з місцевою владою, міжнародними та вітчизняними громадськими організаціями, оволодівають знаннями з конфліктології та практичними навичками психологічної допомоги та самодопомоги в кризовій ситуації.

До речі, представники СІМІС, як і всі військовослужбовці в зоні бойових дій, мають при собі індивідуальну зброю. Але існують певні нюанси щодо поводження із нею. Наприклад, її не слід демонструвати під час спілкування із цивільними, які перебувають у збудженому стані. Краще залишити, наприклад, в автомобілі, аби не провокувати зайву агресію. Це ж правило діє і під час відвідин навчальних і лікувальних закладів. Основним же завданням фахівців СІМІС є створення умов для виконання завдань Збройними Силами України і іншими силовими структурами та надання допомоги населенню у вирішенні проблемних питань життєдіяльності. Саме завдяки добрим справам і турботливому ставленню до громадян досягається їхня головна мета ‒ формування у жителів Донбасу позитивної думки щодо українських військових.

 

РОБОТА, ЯКА ГРУНТУЄТЬСЯ НА ДОВІРІ

Відповідну підготовку проходять і офіцери групи цивільно-військового співробітництва Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України, яку було створено у квітні 2017 року. До речі, поточного року в Національному університеті оборони України заплановано чотири курси занять для військовослужбовців, які зможуть діяти у складі груп цивільно-військового співробітництва, ‒ серед їх слухачів будуть і гвардійці. Перші 20 офіцерів НГУ з різних регіонів України вже отримали сертифікати CIMIC міжнародного зразка за підсумками першого із зазначених курсів, що пройшов у лютому поточного року.

З жовтня минулого року двоє представників гвардійської СІМІС – старший лейтенант Олександр Ліненко та лейтенант Сергій Лещенко протягом трьох місяців працювали пліч-о-пліч з колегами-армійцями у складі групи цивільно-військового співробітництва «Бахмут». З її керівником, підполковником Юрієм Соколовським, вдалося поспілкуватися кореспонденту нашого видання під час відрядження у зоні проведення АТО.

‒ Щодня з різноманітними питаннями до нас звертаються військові, представники місцевої влади, підприємці, фермери, пересічні громадяни. Ми постійно відвідуємо різні населені пункти і скрізь залишаємо людям номери своїх телефонів. Особисто мій часом дзвонить безупинно, ‒ розповідає підполковник Соколовський.

Проблеми офіцерам групи цивільно-військового співробітництва доводиться вирішувати будь-які. Приміром, незабаром розпочнуться посівні роботи. Перш ніж вирушати на поля, селянам потрібно визначитися де можна обробляти землю, а де вона замінована. У такому випадку голова райдержадміністрації скликає спеціальну нараду за участі керівників сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств, на яку запрошують і представника CIMIC. Йому надають мапи, де керівництво штабу угруповання АТО відмічає, де дозволено сіяти, а де – ні. Також фермери звертаються до СІМІС з проханням допомогти їм отримати дозвіл на обробіток землі поряд із лінією оборони. Заборонити можуть не лише через замінування, а й із міркувань безпеки, адже зелені насадження можуть обмежувати огляд особовому складу. Компроміс у такого випадку краще шукати із командиром ВОПу ‒ наприклад, замість високорослої кукурудзи чи соняшника посіяти пшеницю або сою. В результаті задоволеними залишаються обидві сторони – і поле не гуляє, і рослинність бійцям на позиціях не заважає.

‒ Буває що дзвонять і обурено кажуть: «Тут ваші військові риють на моєму полі!». Доводиться виїздити на місце і розбиратися що за «ваші», чи є у них дозвіл на проведення робіт, пояснювати селянам необхідність будівництва оборонної лінії, ‒ ділиться підполковник Соколовський.

Читайте також:  З турботою про пенсіонерів Донбасу, - у Чермалику відкрили пункт обслуговування пенсійного фонду України

Час від часу військовослужбовцям СІМІС доводиться врегульовувати подібні непорозуміння. Наприклад, наприкінці минулого року наші війська зайняли населений пункт Новотроїцьке, який раніше перебував у «сірій зоні». Але місцеві жителі перекрили дорогу з вимогою… залишити село. Варто зазначити, подібні ситуації виникають в зоні АТО з самого початку бойових дій. Зазвичай такі протестувальники – не прибічники сепаратистів (хоча, звісно, трапляються й такі), а просто налякані люди, яких можна зрозуміти. Вони бояться, що через наявність у селі наших військ їх будуть обстрілювати бойовики. Напруження, як в багатьох схожих випадках допомогли зняти військовослужбовці ЦВС. Вони знайшли спільну мову з селянами і пояснили, що українські позиції будуть поза межами населеного пункту і пообіцяли місцевим мешканцям всебічну підтримку і допомогу.

‒ Після того як конфлікт був вичерпаний, люди нас обступили з усіх боків. Кожен хотів поділитися своїм негараздом. Ми обрали найактивнішого серед них, якому я залишив номер свого телефону, аби він телефонував у разі виникнення якихось проблем у нього чи його односельчан. Прощалися вже доволі доброзичливо, ‒ пригадує підполковник Соколовський. ‒ Це наша звична практика, адже, як правило, в «сірій зоні» немає адміністрації. Тож або люди самі обирають собі владу, або представники груп цивільно-військового співробітництва призначають «активіста», зазвичай проукраїнські налаштованого, котрий тримає з нами зв’язок.

ОДНОСТРОЇ РІЗНІ – МЕТА ОДНА  

Життю мешканців населених пунктів «сірої зони», а це переважно люди літнього віку, які не мають можливості виїхати на мирну територію, не позаздриш. Тут немає до кого звернутися зі звичайними побутовими проблемами ‒ полагодити пошкоджену лінію електропередач, викликати «швидку», нерідко проблематично навіть купити продукти. І часом спеціалісти СІМІС стають єдиними, хто здатний хоч якось полегшити будні заручників неоголошеної війни. Військовослужбовці підтримують тісні зв’язки із  вітчизняними та міжнародними благодійними організаціями. Вони визначають потреби людей, а потім допомагають волонтерам доставляти «гуманітарку» до адресатів. Якщо ж місцевість неспокійна, відвозять самі.

Наприклад, за домовленістю з мером Бахмута одна із груп цивільно-військового співробітництва двічі на тиждень отримує на місцевому хлібозаводі близько ста буханок хліба. Його доставляють у села Жованку і Бахмутку, що регулярно потерпають від обстрілів сепаратистів. Бере персонал груп СІМІС участь і у відновлені інфраструктури регіону, яка зазнала пошкоджень внаслідок артилерійських обстрілів. Так, свого часу завдяки групі «Бахмут» були відремонтовані школа, дитячий садок та амбулаторія в селищі міського типу Луганському. Будівельні матеріали на прохання військовослужбовців виділив один з благодійних фондів. А роботи із перекриття дахів і встановлення вікон виконали бійці інженерних підрозділів ЗСУ.

З місцевою владою групу ЦВС «Бахмут» пов’язують дружні стосунки. Якось міський голова поскаржився підполковнику Соколовському на те, що у громадських місцях нерідко вештаються нетверезі люди у військовій формі, що іноді поводяться неадекватно. Було вирішено запросити усіх підприємців міста, які торгують спиртним, на імпровізовану нараду за участю представників поліції і домовитися не відпускати людям в одностроях алкогольні напої. При цьому населення попередили, що персонал СІМІС спільно із поліцією бере ситуацію під контроль. Після цього ганебних вчинків поменшало в рази.

‒ Я часом сам собі задаю питання – а от якби нас не було, хто б цим усім займався? ‒ розмірковує підполковник Соколовський. ‒ Не хочу хвалитися, але коли ми приїздимо в якийсь постраждалий від війни населений пункт і розповідаємо, яку конкретно допомогу можемо надати, то люди надякуватись не можуть. Кажуть: слава богу що ви такі є. Повірте, такі слова дорогого варті!  Чим більше ми робимо, тим більше про нас дізнаються, зростає наша затребуваність. Наразі по всій зоні АТО працює близько 120 військовослужбовців СІМІС, але їх не вистачає. В зв’язку з тим, що під контроль української сторони повертаються чергові населені пункти, навантаження на наш персонал продовжує зростати. Тож ми були вдячні колегам з Національної гвардії, які протягом трьох місяців працювали разом із нами.

За словами керівника групи ЦВС «Бахмут», офіцерів групи цивільно-військового співробітництва НГУ залучали до всіх виїздів, у тому числі й до небезпечної «сірої зони». Зі своїми обов’язками, як відзначив підполковник Соколовський, старший лейтенант Ліненко та лейтенант Лещенко справлялися не гірше за його підлеглих. А деякі напрямки, як наприклад, проведення заходів військово-патріотичного виховання у навчальних закладах, довіряли переважно саме їм.

Утім, діяльність гвардійського СІМІС не обмежується тільки співпрацею з колегами із ЗСУ. Протягом минулого року офіцери відділу інформаційної підтримки ІВЦ НГУ, до складу якого входить група цивільно-військового співробітництва, активно працювали не тільки на Сході, а й на мирній території. Вони організували десятки іміджевих та просвітницьких заходів, а також, ряд гуманітарних акцій. Найбільш масштабною із них стала благодійна акція під назвою «Гвардійська родина – тобі, Україно!» (репортаж про її перебіг вийшов у попередньому номері нашого видання). Нагадаємо, що в рамках цієї акції гвардійцям вдалося зібрати і передати дітям, котрі мешкають у зоні проведення АТО, понад 15 тонн гуманітарного вантажу.

‒ Хоча ми працюємо лише рік і у нас не такі широкі можливості як, скажімо, у колег зі Збройних Сил, я вважаю, нам вдалося зробити немало, ‒ переконаний начальник відділу інформаційної підтримки ІВЦ НГУ полковник Віктор Голумбівський. ‒ В наступному році плануємо продовжити вже започатковані гуманітарні акції, та організувати нові. Для більш плідної праці планується внести зміни до нормативно-правової бази НГУ, які б стосувалися цивільно-військового співробітництва. Також у нас в планах – створення методичного посібника з організації служби цивільно-військового співробітництва у Національній гвардії України та розробка власного курсу підготовки персоналу CIMIC за прикладом армійського. Попереду ще багато роботи, але ми не збираємося зупинятися на досягнутому. Адже цивільно-військове співробітництво – це той перспективний напрямок, який вносить значну лепту у підтримання позитивного іміджу Національної гвардії України та наближає НГУ до стандартів провідних військових формувань світу.

Підготував майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ

фото  з архіву групи цивільно-військового співробітництва ІВЦ НГУ

IMG_1649

IMG_1677

IMG_1735

IMG_1798

IMG_1909

IMG_1929

запасное фото

ЦВС_22

Олексій Мазепа
Статті:1251
Приєднуйтесь

Олексій Мазепа

Старший офіцер 1 відділу УЦВС ЗСУ
Якщо у вас є пропозиції чи зауваження - звертайтесь за телефоном (044) 454-73-51 або пишіть на електронну адресу [email protected]
Олексій Мазепа
Статті:1251
Приєднуйтесь
Коментарі
Вгору